Ізяслав: спохабнена перлина Волині

Вся Україна їздить до Львова їсти шоколад та пити каву, до Одеси - купатися та слухати легендарну говірку, до Вінниці - дивитися на фонтани, до Закарпаття - сидіти в термальних водах та пити вина. Регіони чудово почувають себе, коли до них їздять туристи. У виграші всі - від водіїв мікроавтобусів до виробників сувенірної продукції. Їх всіх годує бажання нового покоління співвітчизників та іноземних туристів бачити світ і пробувати щось нове.

Останніми роками тенденція докотилася й до Хмельниччини, вірніше, до Кам'янця-Подільского. Особливої фішки тут ще не знайшли, але вже доволі активно над цим працюють. Щоб подвитися на фортецю (далеко не найкращу в регіоні, але найкращим чином відреставровану), їдуть навіть з Євросоюзу.

Решта хмельниччан кліпає очима і продовжує ігнорувати всі ті шалені можливості, які надає їхня земля для розвитку туристичної індустрії. Не так давно я обурювалася станом Меджибожа. Сьогодні в не менше обурення мене приводить стан міста Ізяслава.

Чого вимагати від районних оптимізаторів

Інститут побратимства міст - справа поширена, проте загадкова. Побратим? Дуже добре, але що це конкретно значить? Не те, щоб питання не давало мені спокою, але час від часу цікавість розбирала.

І ось пощастило бути присутньою під час процесу встановлення побратимства в самому зародиші. З боку України - Красилів, з боку Польщі - Зелюв (Zelów), що в Лодзькому воєводстві. Логічно, до речі. Лодзь - це текстильна столиця Речі Посполитої, Хмельницький в Україні - на тій самій позиції. Підписання документів, які зроблять побратимство юридичним фактом відбудеться найближчими днями. Для цього в Красилів приїхала представники зелювської гміни.

Село Западинці: згадка про колишній добробут

Западинці - доволі велике, але жодного разу не видатне село. Стоїть в кількох кілометрах від траси, ніяких серйозних підприємств, де жителі могли б працювати, в ньому немає. Дороги - такі собі просілки, за винятком однієї:

Село Радісне: корупція, дороги і реформи

В рамках великого реформування заради європейського майбутнього українська влада почала вимагати від місцевих громад об'єднуватись. Який зв'язок між об'єднанням і "покращенням життя" - ще та загадка. Але факт залишається фактом: в добровольно-примусовому порядку на Красилівщині має з'явитися дві громади: Красилівська та Антонінська.

Велика кількість нинішніх сільрад оказує тому весь можливий супротив.

Здавалося б, все шито білими нитками: сільські голови не хочуть, щоб від них забирали кормушку, адже всі грошові поступлення будуть йти на Красилів, минуючи їх кишені. Та на перевірку все виявляється далеко не так однозначно.

Візьмемо, наприклад, село Радісне, що в кількох километрах від районного центру. Відвідини цього населеного пункту вражають... через наявність в селі асфальтованих доріг! Чи багато ви знаєте українських сіл, де є асфальтоване покриття? От і я не знаю.

Антонины: что смотреть

Стоит ли ехать в Антонины? Однозначно стоит! Сохранившиеся в этом месте памятники архитектуры уникальны для данного региона. Это дыхание чистого барокко, совершенно нехарактерного для Подолья и Волыни. В тот вид, в котором сохранилась до наших дней усадьба польских магнатов Сангушко-Потоцких, её привёл венский архитектор Ф.Фелнер. Тот самый Фелнер, который проектировал здания оперных театров в Одессе и Черновцах.

К сожалению, от усадьбы, чьё название перешло на весь населённый пункт, сохранилось не так много. Но абсолютно все остатки, несмотря на своё плачевное состояние, поражают роскошью отделки.